[щьщьщь]

Раніше, коли я читала про відносини мама-дитина, я в більшості випадків ставила себе на місце дитини.
Зараз, коли я прочитала цю казку, я одразу сприймала її у "ролі" мами.
Упереджуючи логічне запитання, відповідаю - я не вагітна.

09.06.2014 в 19:58

Пишет  Госпожа Сеть:

Сказка.

Все совпадения с реальными людьми, событиями и далматинцами случайны.

- Достукался. Мы идём к Евгению Петровичу, собирайся! Побыстрее! - сказала Мама и сунула в женкины руки кулёчек со своей виной.
Собираться побыстрее не вышло, потому что со штанами ещё туда-сюда, но пролезть в рукава рубашки, не выпуская кулёк из рук, было сложновато. И ботинки зашнуровать тоже, но поставить кулёк на пол Женька не рискнул: Мама им очень дорожила.
- Что ты копаешься? Опаздываем! - ворчала Мама, надевая на женькину спину рюкзак со своим страхом не соответствовать.
На улице Женькины дела шли поначалу неплохо, но на остановке Мама едва не пропустила нужный автобус из-за Женьки, который загляделся на полосатого уличного кота и поэтому не слышал маминых криков: “Женя! Пятнадцатый!”
- Раззява!.. - напряжённо процедила Мама, тащя Женьку за руку на свободное место. - Сядь нормально! - добавила она и пихнула ему на коленки своё раздражение.
В автобусе тоже было скорее хорошо, ведь место Женьке досталось у окна, и, притом, везти на себе поклажу, когда сидишь – совсем не тяжело.
Когда автобус приехал к “нашей остановке”, Женька, подхватив под мышку коробку с маминым раздражением, выпрыгнул со ступенек на асфальт. Прыжок вышел не очень удачным: Женька приземлился на коленку и замарал брюки.
- Да за что же мне это! - сморщив лицо и пугающе постарев от этого лет на двадцать, Мама очистила женькину штанину, и, пробурчав: “Позорище!”, положила в его привычно протянутые руки объёмный свёрток. Свёрток был хитрый: внутри его лежал стыд, обёрнутый неполноценностью, которая в свою очередь была завёрнута в превосходство, и это последнее как раз и придавало свёртку внушительный объём.
Свёрток был не так уж тяжёл, ведь превосходство в нём было дутое, но он загородил почти весь обзор, и Женьке приходилось ориентироваться только по звуку маминых шагов.
Перед тем как войти в Евгению Петровичу, мама осмотрела, всё ли у Женьки в порядке, а так как руки у него были заняты, свою боязнь отвержения она повесила ему через плечо.
В кабинет Евгения Петровича Женька зашёл боком – так было лучше видно, хотя видно всё равно было мало, почти что ничего.
- Привет! - услышал он откуда-то из-под потолка – Тебя как зовут?
- Здравствуйте, Евгений Петрович. Его зовут Женя. Я женина Мама, я вам звонила, мне рекомендовали...
Мама затараторила сразу много слов, из которых Женька успевал разбирать только привычные:
- Учительница жалуется... Уроки все со скандалом... Все дети как дети... Нервы мотает мне... Сил уже никаких нет... Невнимательный, витает в облаках... Стыдно в школу зайти...
Евгений Петрович слушал долго, а потом спросил:
- Вы пришли проконсультироваться по поводу ребёнка?
Мама кашлянула.
- Ну... Да...
- А почему же вы не привели его с собой? Мы вроде бы об этом договаривались?
Мама раскрыла глаза.
- Так вот же он! Женя, поздоровайся!
Но Женька не успел открыть рот...
- Извините, но ребёнка я здесь не вижу. Это носильщик!
- Что? - не поверила своим ушам Мама.
- Замечательный, надо сказать, носильщик, дисциплинированный, настоящий профессионал! Стоит, держит на себе весь ваш багаж и слова не скажет, что устал, что ему здесь неинтересно...
- Вы что несёте? - прошептала побледневшая Мама. -Вы издеваетесь? Мне о вас так хорошо отзывались, это что, шутка?!
- Не бойся, девочка, - сказал Евгений Петрович и погладил Маму по голове – тебя никто не ругает.
- Какая я вам девочка??!!
- Обыкновенная. Лет десять – одиннадцать. Смотри сама! – Евгений Петрович указал рукой на большое зеркало, в котором отражалась похожая на Маму школьница в коричневой форме, с растрёпанной “корзиночкой” на голове, нервно теребящая измазанные синей пастой пальцы. Вид у школьницы был виновато-испуганный, словно она ожидала, что сейчас достанется от учительницы на несделанное домашнее задание.
- Что за дурацкие фокусы? Я не для того пришла, чтобы вы развлекались! Я взрослая женщина! - закричала школьница, топая ногами и стремительно уменьшаясь в росте. - У моего сына проблемы с учёбой! Я хочу, чтобы мой ребёнок был нормальным! Хочу! Хочу! Дай! Дааай! Аааааа! Уааааа! Уааааа!
Евгений Петрович взял на руки заливающегося криком младенца и вдруг заворковал голосом то ли мамки, то ли няньки:
- Ну-ну-ну, тише, тише, моя маленькая, моя золотая. Я с тобой, я тебя не брошу. Не бойся, всё хорошо, хорошо...
Когда малышка перестала плакать и тихонечко засопела, Евгений Петрович подошёл в Женьке и присел на корточки.
- Привет! - повторил он тихо.
- Здравствуйте - прошептал Женька.
- Как тебя зовут?
- Женька...
- Класс! Меня тоже Женька зовут. – улыбнулся Евгений Петрович. - А сколько тебе лет?
- Восемь – ответил Женька почему-то не очень уверенно.
- А точнее? - прищурился собеседник.
- Пять с половиной – сказал Женя, посчитав что-то в уме.
- А ещё точнее?
Женька высвободил из-под свёртка левую кисть и показал на три пальца.
- Я так и думал! - с мальчишеской самоуверенностью заявил Евгений Петрович по имени Женька. - Значит, ты уже совсем самостоятельный и сможешь мне помочь.
Женька кивнул.
- Видишь, как получилось – я сейчас буду занят с малышкой, и некому поиграть с моими игрушками. А они сидят в своей комнате и очень скучают, я с ними с утра не играл! Может, ты этим займёшься? А поговорим мы потом.
Женька вздохнул и глазами показал на кульки и свёртки, которыми был обвешан с ног до головы.
- За багаж не переживай. Мы его оставим в надёжном месте – вот тут, за креслом, а когда поиграешь, то сможешь забрать его обратно. Если захочешь.
Женька аккуратно сложил кулёчки, свёртки и рюкзак за кресло и отправился в комнату с игрушками. Он открыл дверь комнаты и действительно увидел множество всяких игрушек, и ему даже почудилось, что разноцветные гоночные машины в нетерпении зафырчали моторами, а большой плюшевый далматинец весело подмигнул пластмассовым глазом и переступил с лапы на лапу.
На пороге Женька беспокойно оглянулся – всё ли в порядке? И увидел, что малышка уже проснулась и пытается встать на ножки, цепко держась за заботливые руки Евгения Петровича.
“Без меня справятся!” подумал Женька - и шагнул навстречу своей игре.

Автор сказки - Людмила Сорокина.
Текст взят с сайта психолога Сергея Иванова: ivanovsa.ru/skazka-pro-zhenku-i-ego-mamu

Comments

[Lena Terner]

[Fidelka]

шось не резонує, навіть дратує)
зрозуміло, шо всі ми дорослі діти. Хтось намагається розвиватись, хтось ні. І зрозуміло, що непотрібно свою реалізованність на дитину перекладати, але ж твоя сутність буде всеодно просвітлюватись. Та й до того ж те, що ми терпимо через тих дітей - нехай і вони трошки потерплять, нічого їм не буде =)

Упереджуючи логічне запитання, відповідаю - я не вагітна.

але біологчні часікі тікають))
Мені часто сниться, що я когось народила.чи вагітна. А потім прокидаюсь і думаю - фух) Але природа є природа, хоч мозок каже, шо воно зараз зовсім зайве було б)
А може це має якийсь інший магічний зміст) Певно, що має, бо зараз багато речей змінюється дуже швидко, перш за все всередині)

[2 таблетки в день]

а мені сподо

Fidelka,

Та й до того ж те, що ми терпимо через тих дітей - нехай і вони трошки потерплять, нічого їм не буде =)

гг ну не знаю, вони у цей світ не просилися, це ми їх сюди привели. так що мені здається що дітям краще не дуже "терпіти", бо потім вже в дорослому віці будуть терпіти їх діти/кохані/психотерапевти

[But who the fuck am I to dare to accept?]

очень понравилось

[щьщьщь]

Fidelka, а мені навпаки, ледве не заплакала

Мені часто сниться, що я когось народила.чи вагітна. А потім прокидаюсь і думаю - фух)

а Стаська не рахується?)

нехай і вони трошки потерплять, нічого їм не буде =)

щось ти страшне написала))

[Fidelka]

а Стаська не рахується?)

так ще треба)

щось ти страшне написала))

то є життя. І не завжди в ньому все так красіво,як хотілося б, але то не страшно, це частина реальності =).

ну не знаю, вони у цей світ не просилися, це ми їх сюди привели. так що мені здається що дітям краще не дуже "терпіти", бо потім вже в дорослому віці будуть терпіти їх діти/кохані/психотерапевти

ну так шо ж. Всі ми неідеальні, людські стосунки складні. Нічого страшного немає, якщо трошки дитина і потерпить, це і на користь буде- скоріш подорослішає і навчиться з розумінням ставитись до інших.
Мама теж має право на самоопрєдєлєніє). Але і дитина не має бути відображенням комплексів батьків. В усьому потрібен баланс.
А от цікаво, цей вчитель весь такий високоідеальний, нуну) Хотілось би побільше дізнатись про його особисте життя))

[щьщьщь]

Fidelka, звісно, що ми по-різному сприймаємо - бо ти зараз проходиш досвід материнства, а нікому з нас це поки що не знайомо. я не Артур (читай "прозорлівий психолог"), але навіть мені досить очевидно видно в тому, що ти пишеш, якісь виправдовування - так само, як і в мами в казці. і де ти там вчителя знайшла, який ще і вчить чомусь?

[Fidelka]

Євгеній Пєтровіч чи хто він там.
Виправдовування - будуть свої діти побачиш =)
а у вас образа на своїх батьків =)
Може, ця казка і не така дурнувата ( перечитала) і шось в тому є, але розумні люди це і так розуміють, а дурним і тим які люблять перекладати відповідальність на інших воно не поможе=)

[щьщьщь]

це взагалі видуманий персонаж, як і вся казка))))

а у вас образа на своїх батьків =)

чому ти так вирішила?

[Fidelka]

це взагалі видуманий персонаж, як і вся казка))))

ти знаєш, після "бєгущей з вовками" це шось таке. От там дійсно потужний психотерапевтичний еффект, і ми маєм повну картину перетворення особистості, а не один день з контексту.

чому ти так вирішила?

бо така радісна підтримка цієї історії =)

[щьщьщь]

Fidelka, я поки не дочитала, заважка для мене книга. і це просто казка, а не книга з потужним психотерапевтичним ефектом на 300 сторінок.

бо така радісна підтримка цієї історії =)

можеш конкретизувати? бо я не бачу зв"язку.


до речі, що стосується образи на батьків, читала дві протилежні точки зору. з одної сторони, психолог писала типу "досить вже вам всім вважати, що батьки вам щось повинні, що вони вам щось не додали - будуйте своє власне життя без поглядів в минуле". а з іншої, в одній чудовій книзі про виховання індійцями своїх дітей, сказано, що якщо діти не отримали материнської турботи вдосталь в перші декілька років життя - то їм її буде невистачати все життя. а для того, щоб максимально отримати турботу, мамі треба одразу після народження притулити дитину до себе, а не віддавати нянєчкам та медсестрам в пологовому будинку, і постійно в слінгу або ж в перев"язках носити притуленою до себе, щоб був тілесний контакт, бо це найважливіше для дитини. а в нашій системі виховання нічого схожого, звісно, не прийнято робити.
і якщо раніше в мене дійсно були певні образи якісь на батьків, особливо на маму, то після того, як я прочитала цю книгу, все якось встало на свої місця, і я пробачила.

а в цій казці в мене виникає співчуття до мами, а зовсім не обвинувачення її. думаю, всі сприйняли так само, як і я, крім тебе

[Fidelka]

можеш конкретизувати? бо я не бачу зв"язку.

якщо всім так сподобалось, отже є якісь паралелі,а звідки вони можуть взятись, як не з власного досвіду, до того ж знаючи покоління наших батьків... =)
але не зважай, то дурниці=)
пропоную не гратись у горе-психологів і не переходити на особистості =)

зараз всі так на цій гештальт-терапії збочились) Так, стосунки з батьками дуже важливі, але закінчується це тим,що деякі кажуть: я такий дурний, бо мама мене не любила. Всьо, амінь
І шо далі?

книжку я десь рік читала і в повному захваті, я б радила кожній дівчині\жінці її читати, але не кожна може подолати свої бар'єри і до того ж вона дійсно чудернацьки написана, там треба часом це нутром сприймати, а не мозком