Нарешті зібралася сюди написати.
Ровери. Це моє натхнення. Не підозрювала, як же буде круто тут на них їздити. Велодоріжки рулять, але навіть якщо їх нема - їдеш і відчуваєш, що тобі комфортно. А ще я люблю сіті-байки. Їдеш вечірнім містом, навколо ліхтарі, дерева, ще декілька днів тому роздавався мій улюблений звук, коли наступаєш або наїжджаєш на опале листя... А зараз в нас сіро і похмуро, і листя вже мокре, і якась така душевна тонкість; восени все стає тоншим, прозорішим, а те, що найслабше - ламається.
Сад. Це ще одне джерело натхнення. Ми їмо в жовтні малину, і в нас цвіте полуниця - правда, зараз вже стає холодніше, і я не знаю, чи встигне вона дозріти. Я наварила яблуневого варення і назбирала листя для чаю, а ще в моїх нотах сушаться неймовірних кольорів листочки. У нас тут ялини і якісь чудернацькі білі ягоди; а на одній з ялин - червоні, ніколи такого не бачила.
В саду в нас живе чорний кіт, там стоїть стара тумбочка, в якій він спить і в якій стоїть корм; а сусідка майже кожного дня заходить в сад через задню калитку і його годує. Тут також звили гніздо сороки, які постійно прилітають на терасу і ходять по ній як господарі, і весь сад поріс плющем, який зараз по всьому місту з зеленого перетворюється на яскравий темно-рожевий, малиновий і фіолетовий.
Ну і, нарешті, про музику. Ми ходимо на концерти, я слухаю і розумію щось сама про себе, хто я і чим мені хочеться займатись. Розумію парадокс, що я не можу грати або класику або джаз, мені треба грати і те, і те. І що без музики я ніколи не зможу бути повністю щасливою. Поступово трошки прогресуємо, розуміємо, як треба грати. Дуже не вистачає фортепіано вдома, синтезатор його не замінює; не дочекаємося розкладу, щоб можна було їздити займатись в клуб.
Позавчора був вечір фортепіанної музики, я як почула рідні звуки - аж в душі все сколихнулось, ностальгія якась за класикою; вчора слухали орган в Академії, 300-річчя Карла Філіпа Емануїла Баха, сина Йогана Себаст"яна; мені сподобались абсолютно всі твори, навіть не очікувала; а ще орган пробуджує в душі щось таке інтимне, тільки про Бога і про тебе. До речі, у нас тут є улюблений костел, ми його знайшли ще в перший приїзд до Кр., і з тих пір періодично туди заходимо. Там тиша, свічки, і в сонячний день абсолютно неймовірні кольори, якими грає світло через вітражі.
Сьогодні наліпили смачнющих вареників, Д. заснув після обіду, тому ми пропустили хоральний концерт, а от завтра обов"язково підемо на "Реквієм" Моцарта.
Ровери. Це моє натхнення. Не підозрювала, як же буде круто тут на них їздити. Велодоріжки рулять, але навіть якщо їх нема - їдеш і відчуваєш, що тобі комфортно. А ще я люблю сіті-байки. Їдеш вечірнім містом, навколо ліхтарі, дерева, ще декілька днів тому роздавався мій улюблений звук, коли наступаєш або наїжджаєш на опале листя... А зараз в нас сіро і похмуро, і листя вже мокре, і якась така душевна тонкість; восени все стає тоншим, прозорішим, а те, що найслабше - ламається.
Сад. Це ще одне джерело натхнення. Ми їмо в жовтні малину, і в нас цвіте полуниця - правда, зараз вже стає холодніше, і я не знаю, чи встигне вона дозріти. Я наварила яблуневого варення і назбирала листя для чаю, а ще в моїх нотах сушаться неймовірних кольорів листочки. У нас тут ялини і якісь чудернацькі білі ягоди; а на одній з ялин - червоні, ніколи такого не бачила.
В саду в нас живе чорний кіт, там стоїть стара тумбочка, в якій він спить і в якій стоїть корм; а сусідка майже кожного дня заходить в сад через задню калитку і його годує. Тут також звили гніздо сороки, які постійно прилітають на терасу і ходять по ній як господарі, і весь сад поріс плющем, який зараз по всьому місту з зеленого перетворюється на яскравий темно-рожевий, малиновий і фіолетовий.
Ну і, нарешті, про музику. Ми ходимо на концерти, я слухаю і розумію щось сама про себе, хто я і чим мені хочеться займатись. Розумію парадокс, що я не можу грати або класику або джаз, мені треба грати і те, і те. І що без музики я ніколи не зможу бути повністю щасливою. Поступово трошки прогресуємо, розуміємо, як треба грати. Дуже не вистачає фортепіано вдома, синтезатор його не замінює; не дочекаємося розкладу, щоб можна було їздити займатись в клуб.
Позавчора був вечір фортепіанної музики, я як почула рідні звуки - аж в душі все сколихнулось, ностальгія якась за класикою; вчора слухали орган в Академії, 300-річчя Карла Філіпа Емануїла Баха, сина Йогана Себаст"яна; мені сподобались абсолютно всі твори, навіть не очікувала; а ще орган пробуджує в душі щось таке інтимне, тільки про Бога і про тебе. До речі, у нас тут є улюблений костел, ми його знайшли ще в перший приїзд до Кр., і з тих пір періодично туди заходимо. Там тиша, свічки, і в сонячний день абсолютно неймовірні кольори, якими грає світло через вітражі.
Сьогодні наліпили смачнющих вареників, Д. заснув після обіду, тому ми пропустили хоральний концерт, а от завтра обов"язково підемо на "Реквієм" Моцарта.