Unreal cool %)))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))))

@музыка: K.J.

@настроение: mad

---

Не-само не-достаточность

@музыка: Кейт-кейт-кейтттт

---

Подаруйте мені на Новий Рік бубен, ам?

Тільки не всі й одразу

---

що мені хочеться сказати...
що мене вбиває цяосінь. осіньця. сіньцяо.
раніше, звичайно, теж інколи "прозрівала", яка навколо краса.
але тут це триває безперервно. навіть не краса, просто захоплююче в полон небо, повітря (яке пахне ним), колір, звук особливий.
от думаю - людина тягнеться до єднання з природою тоді, коли не знаходить розуміння у світі людей. мабуть, від мене теж періодично йдуть люди (я від них?), тому спілкуюсь з світом дерев та іншої живності.

навчальне:
минулого року, коли мене питали, як же я встигаю навчатись на двох стаціонарах, я сором"язливо опускала очі і казала: "нууу... нууу... я не знаааааю...". цього року я на аналогічне запитання відповідаю: "помиляєтесь, шановні, я не встигаю".
не можу виносити, коли мене принижують. навіщо розповідати мені те, що і я, і всі інші чудово розуміють? нікуди мене за 2 неатестації, які я, звичайно, перездам, мене не вигонять - не мають права, до того ж, грошики я їм плачу. але треба, треба було мені розказати, хто я є, що сама винна, показати на місце. а мені мовчки оте все вислухати. ну так, хто ж ще вислухає, як не я? повинні ж бути крайні в цій системі.
інколи трохи стомлююсь повертатись додому о 7 (це коли рєп нема), і обідати бутербродами-натсами-автоматною кавою теж стомлююсь.
ні, я не жаліюсь. секундна слабкість.

я вже не рибко. гроуліти я поки що теж можу, але страшенно сьогодні зраділа, спробувавши підспівати Даяні Рівз, і коли в мене це вийшло.

інше:
починаєш цінити щось, лише коли його відбирають. стара думка, але я сьогодні не пішла на рєпу. у п"ятницю концерт. тому що розумію, що можу більше зробити за цей час для конкурса, який 26.11. як я займалась.... думаю, якби щодня так (а мені страшенно мало того було! правду каже Піво - Боже. дякую, що вона мені так, я б по-іншому не змогла грати - так от, "мама завжди права": чим більш талановита людина, тим більше їй хочеться займатись)... якби я щодня так грала, з мене б вийшла велика піаністка (без жартів). ну, і балерина.
але інколи я граю так, що пахне дохлятиною. майже, як рагу, приправлене базиліком, із запахом хорошого сира.

хмм.. не знаю, навіщо оте все пишу. і чи буде його хтось читати. але є книга про джаззззззззз.

@музыка: рятують 11 Гігів джаzzzzzzzzу

@настроение: хмм..

---

Тепер ти рибко!)))) (С)єрьога

тепер йа рибко

---

Люди-люди, дорогі брати і сестри!

Якщо хтось може допомогти - буду дуже вдячна.
Страшенно потрібні наступні альбоми ОЕ: "Янанебібув", "Модель", "Суперсиметрія" (бажано на СіДі, аудіо в мене і так є); Естетіки - в кого що є, поділіться з матеріально незабезпеченою сестрою . А також буду щаслива, якщо хтось має "Зелений театр в Земфірі", і зможе мені його позичити на деякий час)

ПиСи: О, тааак, я неймовірно заскучала за нічними посиденьками на кухні, а також за миттям шаленої к-сті посуду)))

@музыка: о, є, бейбі

---

---

Ах, как хочется стереться, сломаться (хотя и так сломлена, хотя всегда была сломлена)
І знову я зі своїми ЕМОційними і дурними постами
Це не для коментарів, це просто крик в простір
Приснилось, що я втекла в місто
В те місто
З жахом подумала - а як навчання?
Хоча насправді третій день не ходжу на перші і останні пари
Чому не можу любити, як він?
Виходить любити Мошковського, а його - ні
Все безумно радуют
А недарма в мене був Шуров на обкладинці JustNeedSomeTimeToSettleDown
Ну от, а назву дайру не пам"ятаю зовсім
Заносить вітром на контракти
Дивлюсь, як в переході грають на просмалених гітарах россійський рок
Май Гат, і мені колись це було дуже цікаво
Але їм цікаво і досі
Не можна спілкуватись з поганими людьми,
Не можна сваритись з дорогими людьми,
Бо знов хворію
Скрещенья рук, скрещенья ног, судьбы скрещенья
Тепер треба фоно

---

Концертне

Ну що тут можна сказати... Атмасфера

Все шикарно, і перший львівський гурт мега - сама б хотіла таке грати - але звукача тре повісити, втопити і ніколи в житті не підпускати до магічних ручок. Чи то мені після роботи так? Давно вже не пригадаю такого жахливого звучання.

І дуже жаль, що весь виступ Атмасфери стримувала себе мантрами "мені не хочеться танцювати, не хо-че-ться, хочеться дивитись відео-ряд". Замість того, щоб показати клас, як на концерті в Ракушці. Ех

Вже який виступ підряд я слухаю цих музикантів - і з початку, аналізуючи, думаю: о, скрипач хороший, а тут звуки вдало використані, і мелодія дуже красива. А потім мене несеееееееееее... Закриваєш очі і просто відчуваєш щось тепле і неймовірно хороше.

Ось коли на ПроРоку слухали польських металістів - тоді була негативна енергетика, мені було страшно їм довіритись. А от Атмасфері безбоязно відкриваєш своє серце назустріч.

І пішло те побачення...)

А ще була на чудовому перфомансі-аукціоні-хороших-але-набридлих-речей. Тепла атмОсфера, затишний флет, і тепер я сіро-рожево-чорний

До речі, дуже дякую за вечір. Люблю вас, мої хороші. Вже давно мені не було так добре, просто так добре спілкуватись.

upd. День був зі смаком білого шоколаду. В якості і кількості )
І... враження того, що я сіла в трамвай, який знов йде по тих самих коліях. Але завжди виходила на конкретній зупинці, а хтозна, куди тепер мене занесе?..

@музыка: Nama-Om

@настроение: Om-Nama

---

Те, що я давно хотіла сказати

Сними ладонь с моей груди,
Мы провода под током.
Друг к другу вновь, того гляди,
Нас бросит ненароком.

Б.Пастернак

@музыка: ми бемоль и боль

---

Про націоналізм

Так, правильно, те, що в Расіі називається партіотизм, в нас називають - націоналізм. За державу обидно.
Я дуже люблю російську культуру. Дуже-дуже. Я люблю Скрябіна і Рахманінова, люблю Прокоф"єва. Люблю письменників - недарма раніше в школі була "зарубіжна л-ра" і "російська л-ра". Це такий безмежний світ, який можна прирівняти до всієї іншої л-ри. А Достоєвський з його психологією, а Соловйов з філософією, а Купрін (ну тут трохи спірне питання з походженням) з оповіданнями на 2 сторінки, після яких плачеш так, як після дитячої п"єси Чайковського... художники... Я б ніколи не захотіла відмовитись від неї.

Дивлячись Адмірал, насолоджувалась епохою боротьби білого прапору і червоного, атмосферою, революційними настроями, ніби ти відчуваєш, що зараз станеться щось велике, що переверне весь світ. Але коли я почула про те, як Колчака зрадили чехи, а потім "2й Український полк", мене аж перевернуло. Бідні русскіє, такі благородні, такі сміливі, але от всі їх зраджують, ізмєньщікі праклятиє. Більше я фільмом не милувалась. (і про те, що в Колчака мати - українка, звичайно ж, ніхто не говорить, зате він хвалиться турецькою батьківською кров"ю).

Читаю Живаго. Така сама атмосфера, книга, все ж таки, пречудова. І так боляче було натикнутись на те, що рудий жорстокий матрос у потязі - українець, а страшний бездушний охоронець говорить холопською мовою.

Іноді мені здається, що роздеру всіх російських "патріотів" на маленькі-маленькі криваві шматочки, і це буде природньо.

---

Останнім часом було дуже багато всього хорошого: Хелоуїн у оперному-філармонії-на флеті однієї чудової дівчинки в чудовій компанії, був туман, були розфарбовані в "сакуру" мої мега-червоні резинові чоботі, вегетеріанська-дуже-збочена вечеря), були барабани і чаєвпивання з кухонними теревеньками (як же я тепер без тієї кухні? ), була нічна осінь з своєю рідною гітарою за плечима і другом поряд.. Була рєпа з новим драмером і Сашкою, і August Fёrster (нема таких літер на клаві) ввечері в Глієра (разом з булочками зі сливою, кавою з автомату і сторожем). Видно, це і є більше, ніж подаровані мною/мені старі фотографії з нами, минулими.

---

Фройд би плакав (зі сміху))

Коли мене будить мама, я не прокидаюсь. Тобто, прокидаюсь, але через дякий час - хвилин через 10. А до цього я абсолютно підсвідомо говорю: "Ну, почекай, ще 5 хвилин, ще 2 хвилинки..", "Дай сон додивитись" і т.д. Знаходжуся в стані абсолютної неадекватності і несу повну нісенітницю, пов"язану чи не пов"язану з тим, що мені снилось/сниться/хочу, щоб приснилось. Так от, вже близько тижня я зранку замість звичних "ще 5 хвилин" говорю мамі "почекай, дай пісню дограти", "дай музику дослухати", "хвилинку, от скоро рєпа скінчиться", "зараз, пісню допишу - і встаю", а вчора взагалі був прихід: "ща, саундчек вже закінчується")))

Видно, таки мене хвилює ця тема =)

---

Кагбе внєзапно :)

Чудовий день... По-перше, встала я о 12:00, оскільки на 8:30 пари не було, і по такому щасливому випадку я вирішила забити на другу і третю пару, і приїхала тільки на вишку . А на вишці з 5-ї пари нас відпустили, бо це типу останнє заняття (правда, потім почнеться фізикАААААА).
І, отож, їду в метро додому, роздивляюсь рекламу довкола. Більше люблю, коли вагони поввністю обклеєні тематичною рекламою (тобто заходиш в вагон - а там на тобі - скрізь чай Ліптон жовтенький з зеленим, чи там шоу "Ти-зірка!", аж сам проникаєшся цією думкою)). Це новіше, і до того ж уявляю себе у якійсь ракеті, космічній, дуже космічній , яка зара відвезе мене на іншу планету. Граюся, короче .
Але цей потяг - зі старого зразку (зразка? так і не вивчила до кінця правила написання в Родовому відмінку). Бачу рекламу фільмів. І розумію, що тиждень назад на Адміралі було дуже класно, і на Молодості теж нічо , і що я дуже хочу в кіно! Але, думаю, бо останнім часом нічого не намічається, тре дома додивитись Бєргмана. Виходжу у себе на Житомерці, і бачу... А. Стоїть самотньо біля переходу і дивиться в небо. Який каже: "Привіт, Ю!! А не хочеш з нами в кіно?" На що я відповідаю: "Хочу, звичайно!". І ми щасливі їдемо в Київську Русь. Що А. робив на Житомерці -слідству встановити не вдалось, але якби я його там ось так не зустріла, "Макса Пейна" не було б.
Фільм не так щоб дуже, але так приємно робити собі маленькі несподіванки

@музыка: гиии... теги "електронік" і "джаз піано" на Ластефемі

---

Я.
Закохалась.
В Лів Ульманн.

---

Жовтень вже згриз пів"яблука, а небо забарвилось осінню лише сьогодні

---

ну так, могла б написати про життя. щось розумне, чи принаймні хоч трошки цікаве.
насправді, у жінок дійсно є логіка. своя. незрозуміла чоловікам, тому вони створили культ "блондинок".
якщо чоловік скаже, що 2 * 2 = 5, то йому легко можна довести, що він помилився.
а от жінка скаже, що 2 * 2 = лампочка, і хрін ти їй щось доведеш, це вона тобі пояснить, що насправді так воно і є.

а моє життя полягає в тому, щоб раз на тиждень натикатись у спільних друзів в контакті на цю розриваючо-пестливо-скаженілу фотку, заходити на сторінку, казати три рази "дурррррак, сволочь, скотина" і закривати сторінку.

були на БГ. чи БГ був на нас? один з найсильніших концертів. і хоча б воно не проривно-нове, є щось, що чіпляє, як перевірене часом справжнє. справжність.

"брруинь", - каже дримба.

@настроение: піпєцкролікізайчєгі

---

Про креативність...)

Я творю .
Граю-граю-граю-граю... In love with piano. In love with darbuka. In love with drums. In love with drymba. Призвичаїлася до синтезатора). Насправді, протест в мені зламався як мінімум тоді, коли я доторкнулася до клавіш Коргу. Вони такі... роялісті)) Через деякий час understand, що я більше не думаю про те, як мені паршиво грати і чому це не п"єно. Ось тоді гуд)
Наразі проектую три проекти. Один - СхСх, наш гурт. 26 вистураємо на Кімо-рок-фесті (ага, Кімо останнім часрм - культове місце). Барабанщик - сей ноу, і не все люблю, але концерт буде. Другий - акустика. Третій - гуд-гуд плей, поки мовчу)
Ще нарешті була відеозйомка. Це дуууже цікаво! І в якості оператора, і в якості актора. Помітила за собою... режисерські замашки) Коли дивишся в камеру, бачиш картинку, і так класно уявляєш, якою вона МАЄ бути, куди руку простягнути акторові і т.д., що я почала реально командувати на нашому "знімальному майданчику": Вот эту руку сюда, эту - сюда, ногу вот так..(с) . Коли сам з іншої сторони камери, реально губишся. Як на фотосессії вперше. І починається позерство. Але ж ми не чародії, а лише вчимось) Найбільше жаль, що хороші ідеї стосовно сцен почали приходити аж ввечері( Треба прискорювати реакції, як правильно говорить Піво.

Робимо фільм. Тобто, дублюємо. На початку року я попросила: що завгодно, лише не американський. І зараз ми робимо "Диявол носить Прадуууууу". Це жах краху. Жаліюся. Познайомилась сьогодні з хлопцем-режисером "Отроцтва", він поралив хорошу ідею, і тепер ми вже робимо... два фільми)))

А ще в мене концклас (зі співом, власним, під власний акомпанемент), ансамбль, монтаж, аудіозапис...

Я такого хотіла, коли вступала у свої Вузи.
Найкраще.


І вперше по-справжньому люблю осінь, в незалежності від всіляких "тому що" і "навіЩо".

Стає прохолодно.

@музыка: знов Portished, плющать Естетіки і обожнюю Джареда

@настроение: вологе і... пухнасте... wet wool?? О_о

---

It's autumn in the air.
She smells like a page of old good book, like apple-pie, which my grandmother had baked; sometimes she smells like rain from deep and clear blue sky...
She gives me peace of mind.

@темы: smells

---

Я просто вірю - ла-ла-ла-ла-лай...)

Неможливо щось робити, якщо в це не віриш.
На роботі спостерігала сцену, коли А. не схотів прийняти дівчинку, тому що вона мала необачність показати, що вважає опитування безглуздими. Він правий.
Коли віриш - збувається.
Але мало, щоб в тебе вірили. Треба вірити самому в себе.
Віра, надія, любов - найголовніші почуття, які дають ось те кожному знайоме і непередаване тремтіння у грудях, заради якого робиш що завгодно, лишень би знов його пережити.
Возлюби ближнего своего.
Зараз для мене головне - вірити. У щось, у когось, і, головне, у себе.

Вірю

@музыка: СхСх

@настроение: ... що все буде, як треба, знаю - ла-ла-ла-ла-лай: головне в мене є - а це сонце і небо

---

зокочурившись по гулким мостовым
я иду во вне тебя искать

@музыка: як ми любились, та й розійшлися...

@настроение: от чего мы решили так сразу?