Я вчора лежала, не могла заснути, і думала про Майдан. Я вже писала, і, думаю, кожен відчуває це по-своєму - що світ змінюється, і повернення в минуле вже не буде. І Майдан, як лакмусовий папірець, чітко показав, хто є хто. Про декого і не сумнівався, що той обов"язково буде революціонувати, а той обов"язково буде сидіти в себе. А на деяких вся ця ситуація змусила подивитись зовсім неочікуванно по-іншому... Нік писав, що Майдан чітко розділив людей: хтось стоїть в чергах в банкомати і скупає кілограми їжі додому, а хтось несе все на Майдан. Признаюся, я теж стояла в чергзі в банкомат, хоч і спокійно усвідомлювала, що навряд чи зможу щось зняти. А ще була стаття, в якій говорилося про самоусвідомлення українців як нації, і що повнно бути щось, навколо чого певний народ об"єднується. І в нашому випадку це не українська мова, і навіть не ставлення до мовного закону - а ставлення людей до Майдану.
Я зараз багато читаю про Росію - а саме про Революції 17-го року, і трохи про 2-гу світову. Поки що враження виключно на рівні "здогадів", але простежується одна закономірність вже давно: а саме якийсь сакральний зв"язок Росії з Німеччиною. Починаючи з часів Петра І, навіть раніше - бо вже коли він був малим, в Росії жило багато німецьких купців. І закінчуючи військовою службою Путіна в ГДР. Мої думки ще не достатньо чіткі, тому, думаю, я ще про це напишу.